Основні підходи вирішення експертних завдань при дослідженні літературних і художніх творів

5 Грудня 2018

Законом «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який прийнято Верховною Радою України 03 жовтня 2017 р., а саме статтями 101 ГПК та 106 ЦПК України розширено права учасників справи у частині можливості проведення експертизи на їх замовлення. Так, висновок експерта, складений за зверненням учасника справи, та висновок, складений за призначення суду матимуть однаковий процесуальний статус.

У зв’язку з цим можна очікувати зростання запитів на проведення експертних досліджень за зверненням учасників справи, зокрема й у сфері інтелектуальної власності. Створення спеціалізованих судів для розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності підсилює увагу до цього питання.

Виходячи з вище наведеного, постає необхідність узагальнення підходів до вирішення основних завдань, які ставляться на експерта, зокрема й за експертною спеціальністю 13.1.1 «Дослідження, пов’язані з літературними та художніми творами та інші».

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [2] «об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва».

Кісіль Н.В. зазначає [3, с. 351], що «до основних завдань судової експертизи, пов’язаної з літературними, художніми творами та іншими об’єктами авторського права, належать: визначення в об’єкті дослідження ознак об’єкта авторського права; визначення в об’єкті дослідження або його частини (у тому числі, назві) ознак оригінальності й творчого характеру; установлення факту відтворення об’єкта авторського права або його частини, що має самостійне значення; установлення способу використання об’єкта авторського права; установлення факту зміни літературного твору та способу його зміни».

У даній публікації розглянемо головні підходи до вирішення вищезазначених завдань.

На вирішення експертизи доволі часто ставиться завдання встановити наявність в об’єкті дослідження або його частині, яка може використовуватися самостійно, ознак об’єкта авторського права.

Питання, що ставиться на вирішення експерта, можна сформулювати наступним чином: «Чи містить у собі об’єкт дослідження (або його частина, яка може використовуватися самостійно) ознаки об’єкта авторського права згідно з відомостями, зазначеними в наданих матеріалах?»

Твір визнається об’єктом авторського права, якщо він має об’єктивно виражену форму та є результатом творчої праці автора, тобто відповідає умові оригінальності. Відповідно, тільки аналіз наданих на дослідження матеріальних носіїв, на яких міститься у зафіксованому вигляді твір, дасть можливість встановити наявність об’єктивної форми вираження останнього.

У словнику української мови [4, С. 744] поняття «оригінальний» має наступні значення: «1. Який не є копією або підробкою чого-небудь; справжній, автентичний. 2. Який привертає до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю».

Для того, щоб визначити, чи певний твір відповідає критерію оригінальності, необхідно встановити до якого виду творів (белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру) належить об’єкт, що досліджується. Оскільки при створенні творів різного характеру автор використовує своєрідну систему мовних засобів і стилістичних норм, що обумовлена сферою використання та функціональним призначенням твору. Критерії, які необхідно досліджувати при встановлені ознак оригінальності, будуть відрізнятися залежно від характеру твору.

Отже, оригінальним твір вважатиметься, якщо елементи його внутрішньої форми виражені автентичними елементами зовнішньої форми, тобто своєрідними мовними засобами, притаманними певному стилю мовлення, і в якому відсутнє недобросовісне запозичення оригінальних елементів раніше створених творів.

Стосовно частини твору, яка може використовуватися самостійно, варто зазначити, що законодавством України передбачено охорону не лише всього твору, але і його окремих частин, якщо вони відповідають умовам охороноздатності. Так, відповідно до ст. 9 Закону України [2] «частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону».

Для вирішення питання щодо наявності ознак оригінальності у досліджуваній частині твору, експерт має встановити чи містить досліджувана частина твору ознаки творчого характеру, і чи можливе самостійне (окремо від інших частин твору) використання цієї частини твору, саме як об’єкта авторського права, що відповідає ознакам твору та внаслідок цього підлягає самостійній правовій охороні.

Оскільки частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір, в такому випадку тільки аналіз наданих на експертизу матеріалів дає змогу встановити наявність у досліджуваному об’єкті ознак об’єкта авторського права.

Таким чином, після встановлення наявності в досліджуваному об’єкті об’єктивно вираженої форми та відповідності критерію оригінальності можна стверджувати, що такий об’єкт або його частина, яка може використовуватися самостійно, містить ознаки об’єкта авторського права.

Визначення в об’єкті дослідження або його частини (у тому числі, назві) ознак оригінальності й творчого характеру.

Питання, що ставиться на вирішення експерта, можна сформулювати наступним чином: «Чи є об’єкт дослідження (назва) (або його частина, яка може використовуватися самостійно) результатом творчої праці згідно з відомостями, зазначеними в наданих матеріалах?»

В абзаці 7 пункту 25 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» [6] зазначено, що «назва твору підлягає охороні як об’єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вона є результатом творчої діяльності автора (є оригінальною) і може використовуватися самостійно».

Установлення в об’єкті дослідження або його частині, яка може використовуватися самостійно, ознак оригінальності й творчого характеру висвітлено вище.

Розглянемо судовий спір, що стосувався зазначеного предмету досліджень.

Рівненським міським судом Рівненської області розглядалась справа про стягнення компенсації за порушення авторського права.

На вирішення експерта було поставлено, зокрема, наступне питання: «чи є назва твору «назва 1» оригінальною, тобто результатом творчої діяльності його автора, згідно з відомостями зазначеними в матеріалах справи?».

Експертом було зроблено висновок [7], що «назва твору є оригінальною, тобто результатом творчої діяльності його автора, згідно з відомостями зазначеними в матеріалах справи».

З урахуванням наданого висновку судового експерта, судом було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за порушення авторського права. В свою чергу, відповідачем було подано апеляційну скаргу, яку суд відхилив та рішення першої інстанції залишив без змін.

Установлення факту відтворення об’єкта авторського права або його частини, що має самостійне значення. Дане завдання вирішується, коли має місце спір про порушення прав автора.

Виходячи із наявної експертної практики, перед судовим експертом у сфері інтелектуальної власності, об’єктом дослідження якого виступають літературні твори, найчастіше ставиться завдання щодо встановлення факту використання (відтворення) певного твору.

Питання, що ставиться на вирішення експерта, можна сформулювати наступним чином: «Чи мало місце відтворення твору (назва 1) (або його частини, яка може використовуватися самостійно) при створенні твору (назва 2)?»

Статтею 441 Цивільного кодексу України [1] визначено, що використанням твору, в тому числі є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі.

Стаття 1 Закону України [2] містить таке визначення терміну: «Відтворення – виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер».

Глосарій термінів з авторського права і суміжних прав Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) [8] термін «відтворення твору» визначає як: «Відтворення твору – виготовлення одного або більше примірників твору або значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи звукозапис і відеозапис …». Виходячи з вищенаведеного, відтвореним може бути як твір в цілому, так і його частина.

Сергєєв А.П. у монографії «Авторское право России» [9, с. 154] зазначає, що «відтворенням є не лише надання твору такої самої об’єктивної форми, в якій він був первісно виражений, але й втілення твору в нову об’єктиву форму».

У своїй монографії Сергєєв А.П. зазначає наступне [9, с. 48]: «У зв’язку з тим, що авторське право охороняє форму твору, для встановлення випадків порушення авторських прав шляхом запозичення вирішальне значення мають буквальні (для літературних творів – словесні) збіги, для встановлення яких складаються таблиці збігів (текст на такій-то сторінці в одному творі відповідає тексту на такій-то сторінці в іншому творі)».

В якості прикладу наведемо судовий спір, що розглядався Господарським судом Запорізької області щодо визнання дій такими, що порушують виключне майнове право позивача на твір, а саме на розроблені та введені в дію «Технічні умови», про стягнення компенсації за порушення виключного майнового права та зобов’язання скасувати реєстрацію Технічних умов відповідача.

В ході вирішення спору суд виніс ухвалу про призначення судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності, на вирішення якої було поставлено завдання щодо встановлення факту використання твору технічного характеру «Технічні умови» (ТУ) при розробці ТУ іншою компанією.

Під час проведення експертного дослідження було виявлено, що згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»[11] «Технічні умови» це документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги».

Відповідно до п. 3.1 ДСТУ 1.3:2004 [12] «Технічні умови (ТУ) – нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси та послуги. … ТУ можуть бути невід’ємною частиною комплекту конструкторської, технологічної або іншої технічної документації на продукцію або окремим документом».

Вищевикладене свідчить, що технічні умови є документом технічного характеру, що встановлює технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси та послуги, та за наявності передбачених законодавством підстав може бути визнаний об’єктом авторського права та віднесений до літературних письмових творів технічного характеру.

Для встановлення факту відтворення твору «Технічні умови 1» у творі «Технічні умови 2» проводиться аналіз мовних елементів досліджуваних творів, способів їх відбору, вживання, взаємного поєднання та співвідношення. При цьому аналізуються елементи змісту та форми цих творів, зокрема особливості вираження їх внутрішньої та зовнішньої форми та складається таблиця, в якій наведено збіги і розбіжності у досліджуваних об’єктах, що оформляється у вигляді додатків до висновку експертизи.

За результатами проведення судової експертизи було встановлено, що відповідач у Технічних умовах використав частину технічного твору, належного позивачу [10].

Оцінивши всі зібрані докази, у тому числі висновок судової експертизи, який визнано належним доказом у справі, суд прийшов до висновку, що відповідачем неправомірно використано (співпадіння і у зовнішній формі вираження творів) об’єкти авторського права позивача, що свідчить про порушення авторських прав позивача [10].

З урахуванням вищезазначеного Господарським судом Запорізької області було ухвалено рішення щодо заборони вчинення дій, спрямованих на використання будь-яким чином творів технічного характеру позивача; стягнення судового збору та витрат на проведення судової експертизи; в частині позовних вимог, що стосувалась виключення з державного реєстру Технічних умов та скасування в книзі обліку технічних умов запису про ведення в дію твору технічного характеру відповідача відмовлено та визначено часткове стягнення компенсації за порушення виключного майнового права.

Отже, доволі часто перед судовим експертом можуть ставитися питання щодо встановлення факту використання твору вищезазначеним способом, а саме: відтворення твору (повне або часткове).

Установлення способу використання об’єкта авторського права. Установлення факту зміни літературного твору та способу його зміни.

Питання, що ставляться на вирішення експерта, можна сформулювати наступним чином: «Чи було твір «назва 1» змінено особою Х шляхом перекладу (переробки, адаптації)? Чи включено твір «назва 1» як складову частину до збірника «назва 2» (антології, енциклопедії)?

Згідно зі статтею 441 Цивільного Кодексу України [1] використанням твору також вважається: «…3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо …».

Отже, перед судовим експертом можуть ставитися питання щодо встановлення факту використання твору такими способами: відтворення (повне або часткове); переклад; внесення змін (анотація, адаптація, інша переробка твору); внесення твору як складової частини до збірників, антологій, енциклопедій.

Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що основні завдання судової експертизи, пов’язаної з літературними, художніми та іншими творами, необхідно вирішувати з урахуванням особливостей, притаманних певному об’єкту авторського права, а також матеріалів, наданих на дослідження в кожному конкретному випадку.

Список використаних джерел

  1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (Книга IV) // Відом. Верх. Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
  2. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – ст. 64 із змінами.
  3. Кісіль Н.В. Сутність та зміст судово-експертної діяльності у сфері інтелектуальної власності / Кісіль Н.В // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики : збірник наукових праць. / ред. кол. : А.І. Лозовий, В.Ю. Шепітько та ін. – Х. : Право, 2015. Вип. 15. С. 346-354.
  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь, ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
  5. Словник української мови [в 11 т.] /под. ред. В.О. Винник, Л.А. Юрчук. – Видав. «Наукова думка», т. 5. – 1974. – 840 с.
  6. Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
  7. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17.10.2014 р. по справі № 569/3649/14-ц [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41052208.
  8. ВОИС. Глоссарий терминов по авторському праву и смежным правам: – Published by the World Intellectual Property Organization, 1981. –
    C. 228.
  9. Сергеев А.П. Авторское право России. – Спб: Издательство С.-Петербургского ун-та, 1994. – 312 с.
  10. Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.10.2016 р. по справі № 908/42/16 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62313406.
  11. Про стандартизацію: Закон України від 05.06.2014 № 1315-VII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2014, – № 31, ст.1058 із змінами.
  12. Правила побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та позначення технічних умов: ДСТУ 1.3:2004. [На заміну ДСТУ 1.3-93, КНД 50-009-93; чинний від 2004–04–30]. – К. : Держспоживстандарт України, 2004. – 17 с.